З 8 по 12 лютого 2021 року у приміщенні Василіянського інституту філософсько-богословських студій ім. Йосифа Веніямина Рутського у Брюховичах проходив 4-й модуль школи духовного проводу «Єлеазар».
Загальною темою цього модулю було «Зцілення». Учасникам курсу було запропоновано подивитись на зцілення з перспективи різних підходів: через практику роздумів над читанням корисної духовної літератури, зцілення через молитву, зцілення – як наслідок Святої Тайни Покаяння, зцілення через контемплятивне слухання. Ось деякі свідчення учасників курсу.
«Практичні заняття з контемплятивного слухання, – ділиться с. Анисія Соколова, СУ – дали новий досвід присутності Бога і Його таємничої дії в душі кожної людини під час наших практичних вправ-розмов духівника та прочанина (провадженої особи). Це мистецтво вслухатися навіть у тишу під час зустрічі, через яку промовляє Господь, це досвід споглядання внутрішнього перетворення людини в обіймах Ісуса. Господь торкає найглибші куточки душі і своєю присутністю наповнює серце миром і радістю, спокоєм і надією та усуває біль та страждання. Цьому мистецтву можна навчитися: потрібно мати бажання, бути відкритим на волю Божу і вчитися від досвідчених фахівців.
Я працюю психотерапевтом і одразу почала застосовувати цей досвід у своїй праці. Можу сказати, що мені значно легше стало працювати, оскільки приблизно 75% роботи тепер виконує Господь, а мені залишається 25%. Також я вчуся делікатності у нашого Господа! Вдячна Богові за участь у цьому курсі».
Сестра Якинта Корчевська, ЗСПР так відгукнулася про заняття з контемплятивного слухання:
«Саме слово «практичні заняття» усе говорить! Для мене це був найважливіший курс, оскільки мав практичні вправи. Мені було важливо сидіти на кріслі прочанина і усвідомлювати, що відчуваю я, коли розповідаю про якусь свою трудність; як також, важливо було сидіти на кріслі духівника і бачити свою безпорадність. Також дуже допомагало спостерігати і вчитися, тобто сидіти збоку та спостерігати, як відбувається розмова між духівником, який слуха, та прочанином; зауважувати і висловлювати де є добрий підхід, а де помилковий. Ці заняття я не забуду! Я засмакувала оці правила: не давай готові відповіді, не проєктуй, іди слідом за прочанином. На практиці життя я переконалася, що вони мають велику силу!»
Щоб навчитися слухати інших слід спершу навчитися слухати Бога, тому програма цього модуля включала курс «Духовне читання», який викладав о. Франциск Шиделко, ЧСВВ. «На лекціях «Духовне читання», – розповіла с. Маркела Венгер, ЧСВВ – ми пізнали, що література з богослов’я і аскетичного життя не належить до предмету духовного читання, адже вона служить для нашого інтелектуального зросту чи підготовки до проповіді/катехизації/лекцій, а для духовного читання ми вибираємо література, яка мала б допомогти нам до нашого особистого зросту і має бути адекватною до духовного рівня кожної особи. Також ми дізналися, як історична епоха впливала, як на історію Церкви, так і на розвиток думки духовних авторів».
Сестра Марія Масляк з Святоуспенського жіночого монастиря, поділилася своїми враженнями від курсу «Сповідництво».
«Коли даний курс тільки – но розпочинався у мене виникала така думка: що ж спільного між «Сповідництвом» і моїм служінням як монахині, адже я, очевидно, не сповідатиму людей. Проте вже на першій лекції цього курсу я зрозуміла, що ширина та глибина даного предмету дозволяє віднайти у ньому такі духовні ключі до душі, якими може користатися не тільки священик, але і інші духовні особи, що мають стосунок до духовного проводу.
Розумію, що той, хто прагне навчитися допомагати іншим поступати вперед у духовному житті сам повинен поступати у ньому, тому, найперше, старалася скористатися з цього курсу для свого власного духовного зросту. Як нам розповідав наш викладач, о. Аліпій Федун, СУ, Сповідь як Тайна була встановлена самим Ісусом Христом, а її розвиток тісно пов’язаний із практикою, яка існувала на християнському Сході – сповідування або відкриття помислів своєму духовному наставнику. У Святій Тайні Сповіді нам прощаються вчинені гріхи, але ми можемо також випереджувати багато наших падінь вдаючись до такої практики, як відкриття наших помислів тій особі, що нас провадить, а духовний наставник допоможе розібратися у цих помислах і прогнати ті з них, що приносять нам шкоду. Думаю, що така практика є важливою допомогою для духовного зросту і у поєднанні із Святою Тайною Сповіді є могутнім засобом для нашого освячення.
Ще одна важлива думка, яку винесла із цього курсу – це думка про надію, яка так живо проявляється, особливо ж у Святій Тайні Сповіді. Саме це послання хочеться понести тим людям з якими пов’язане моє служіння, бо кожна Сповідь, кожне каяття – це дарування Господом надії, що ми знову відновили нашу єдність з Ним і знову простуємо дорогою до Його Царства.
Насамкінець пригадаю ще одну важливу річ: монахині завжди були тими, що скеровують та готують людей до Святої Тайни Сповіді. На мою думку, це і є ті духовні ключі, які Господь доручив богопосвяченим особам –вміння супроводити людей до примирення з Господом».
Часто зранення ми отримуємо там, де цього найменше сподіваємося – у наших родинах, через неспроможність батьків дати достатньо емоційного тепла дітям через власні залежності. Пані Двенислава Романець поділилась досвідом праці та проблемами з якими можна зіткнутися духовні провідники, коли вони зустрічають дорослих дітей алкоголіків чи дорослих дітей з дисфункційних сімей. Враження про курс поділилась с. Ярослава Ярмолюк, ЗСМсвВ:
«З цього курсу про спільноти взаємодопомоги для дорослих дітей з алкогольних або інших дисфункційних сімей я усвідомила, яку вагому роль несуть батьки у формуванні у дитини образу Бога і образу себе самої. Програма 12 кроків дає надію для зраненої дорослої дитини: через прийняття своєї «внутрішньої дитини» прийти до справжнього образу Бога-Тата, який любить свою дитину безумовно. Цікаво було подивитись, як діє наш внутрішній критик, мета якого залякати, знецінити, осудити, а як люблячі батьки, через яких діє Бог, допомагають внутрішній дитині відкритись, проживати повноцінно свої емоції і долати заборони, які ми часто чули у дитинстві: не говори, не відчувай, не довіряй!»
Окрім того слухачі цього модуля мали можливість дізнатися про різні психопатологічні казуси у духовному проводі. Отець Теоктист Міщук, ЧСВВ розповів: «Курс психопатології у школі духовного проводу, який проводила с. Наталія Мельник, ЗСПР, розглядався у ракурсі відхилення від норм християнського способу життя. Лекторка представила причини деяких розладів та способи виходу із них. Під час курсу сестра провела деякі інтерактивні вправи, як допоміжний елемент для самопізнання особистості у світлі Божої правди. Правда про себе допомагає визначити віддалення від Бога і вказує, як до Нього повернутися. Психологія у духовному проводі, якщо її правильно використовувати, можу стати дуже корисною і цей курс навчив цього». Отець Сергій Кирилюк, ПЦУ, лікар психотерапевт, кандидат медичних наук, співвикладач курсу «Психопатологія» більшу увагу зосередив на вмінні духовників розпізнавати поміж різними станами ментальних негараздів психічну хворобу і духовну проблему, які може мати особа, яку ми провадимо та скерувати її до відповідних спеціалістів.
Цікавинкою цього модулю був курс про духовне материнство, про яке не так багато говориться, а ще менше пишеться і практикується. Сестра Марія Семенів з Святоуспенського жіночого монастиря поділилась своїми роздумами про курс:
«Курс «Духовне материнство» збагатив мене новими знаннями, які є не просто теорією, але, насамперед, досвідом тих сестер, що нам викладали, а також досвідом цілої плеяди духовних отців та матерів, котрі передували нашому поколінню. Звичайно, що багатьох речей ми можемо навчитися, але духовне материнство – це, найперше, дар, який Господь дає нам задля добра наших ближніх. Це дар, який ми першочергово повинні плекати в собі через молитву, а також через наслідування святих прикладів, якими так багата наша історія.
Сестра Георгія Припутницька, СУ сказала нам, що «духовна мати сповняє своє пророче покликання та діє в дусі апостольської спадкоємності святих та духовних людей». Ці слова ще раз пригадують про велич цього дару та спонукують до призадуми про його сповнення у своєму особистому житті та служінні. Гадаю, що монахині – це особливі свідки цього дару та його особливі, так би мовити, носительки. Адже кожна зустріч, розмова, кожний наш жест повинен нести людям послання про люблячого Отця, тобто нашого Господа та люблячу Мати, тобто Церкву.
Кожне материнство – це жертва. Не може бути матір’ю та, що не готова жертвувати та віддавати свої сили, свій час та посвячуватися без резерву. Церква споконвіків плекала у своїй Традиції духовних матерів, згадаємо хоча б кількох: блаженні жінки Меланія, Теодора, Синклітикія, Матрона, Марія Єгипетська, преподобна Макрина, ближчі у часі – преподобна Йосафата Гордашевська, Мати Йосифа Вітер, Мати Текля Шапка та багато інших духовних матерів, які прийняли та виплекали у собі цей великий дар, яким огорнули багатьох людей, незалежно, від часу у якому жили».
Модуль завершився, але не курс. Тепер настає час для призадуми, практики, особистого навчання…. Тож нехай Господь провадить кожну учасницю та учасника школи у цій дорозі особистого пізнання та служіння для добра потребуючого люду Божого!
Підготувала с. Анастасія Заброцька, СНДМ
