Закінчився 5-й модуль Школи духовного проводу «Єлеазар», під час якого учасники мали можливість ознайомитися із особливостями служіння духовного провідника для різних груп: родин, богопосвячених осіб, молоді, мирян, родин, які мають осіб із особливими потребами.
Ми запитали викладача курсу «Духовний провід для богопосвячених осіб» о. Франциска Шиделко, ЧСВВ про особливості такого проводу для черниць:
«Перша особливість є у тому, що жінка, як особа, має свою роль і відповідно має свій вклад, має свою місію. Пригадаймо приклад сестри Фаустини Ковальської, яка мала місію проповідувати таємницю Божого милосердя, чи ще один відомий приклад Адріанни фон Шпайр, яка надихала відомого богослова Ганса Урса фон Бальтазара. Він, будучи її духовним провідником, отримав від неї натхнення для написання багатьох важливих для Церкви богословських творів. Окрім того, у духовному проводі черниць зустрічаються свої труднощі, але важливо, щоб ці труднощі не ставали перешкодами у духовному зростанні, а навпаки, щоб вони переростали у більший виклик та нагоду до особистого духовного поступу сестри. Це і є завданням та особливістю духовного проводу богопосвячених жінок: навчитися важкі та проблемні щоденні виклики та випробування направити на зріст черниці. Ми постійно зростаємо через випробування і кожна трудність у богопосвяченому житті не є проблемою, у правдивому значенні цього слова, але це є нагода до зросту».
Сестра Маркіяна Василишин (Згромадження св. Йосифа) поділилася своїми думками про те, що їй особисто дай цей курс:
«Мені видається, що моїм особистим відкриттям стала зміна мого відношення до духовного проводу сестер. Не все так просто. Треба врахувати психологічні і комунікативні особливості жінки, зважати на минулі, часто болісні досвіди, бути чуйними на очікування і потреби… Але найголовніше – самій зростати у любові до Христа».
Про свої враження розказує о. Теоктист Міщук, ЧСВВ:
«У курсі «Духовний провід ченців», о. Йона Максім, СУ робив акцент на тому, на які речі потрібно звертати увагу при виборі духівника. Коли людина усвідомила потребу у духовному проводі то розпочинає пошуки особу. Зазвичай, цей процес може тривати досить довго. Тож у чому виникає складність знайти доброго духівника? Ось декілька причин на які вартує звернути увагу: 1. Справжні духовні отці не виставляються перед іншими, вони непомітні. 2. Часом ми не є зрілими та не розуміємо, які компетенції має мати духівник та яка його роль. 3. Духовний провідник – це особа, яка живе здоровою наукою Церкви, дотримується Божих заповідей, у випадку монахів/монахинь – вірно виконує правила монастиря/чину /Згромадження. Головний акцент отець Йона робив на тому, щоб особа, яка шукає духовного зросту, цілковито довірилась своєму духівнику; звичайно йдеться про те, що з боку духівника немає зловживань свобідною волею учня. Якщо особа зробила свій вибір духівника, то Святі Отці радять вже не змінювати його. Трапляється, що і духівник може мати свої недоліки. Отець наводив приклади з монашої традиції, коли духовний учень, через довіру і вірність настановам духівнику, швидше помирав у опінії святості і після його смерті і сам духівник змінював своє життя та навертався. Отже, людина до майбутнього духівника має бути налаштована з довірою у послусі з любові».
Сестра Лукія Мурашко, ЧСВВ радо поділилася своїми думками щодо важливості курсу «Духовне порадництво»:
«Бо тоді тільки людина бачить бездоганну путь Божу, коли полишить свою волю. Не знаю іншого падіння для монаха, крім того, коли людина слухається сама себе і коли вірить лише своєму серцю. Це велика небезпека. Отож навчіться й ви запитувати й не покладатися на себе самих, не вірити тому, що каже вам помисл» Авва Доротей.
Курс «Духовне порадництво», викладений о. Франциском Шиделком,ЧСВВ та доповнений о. Володимиром Маланюком, ЧСВВ, є корисний тим, що тут ми, слухачі курсу, зуміли систематизувати попередньо отримані знання про різновиди та структуру розмов в рамках духовного проводу. У цьому курсі мені найбільше сподобалася аналогія, наведена з уривку Євангелія від Луки гл. 24, де Вчителем виступає сам Христос, який приєднується до подорожі двох мандрівників, вливається у розмову, слухає, питає і вияснює Писання своїм учням по дорозі до Емауса, а, відтак, зникає. Учні Христа потребували погляду зі зовні, щоб розпалити серця і побачити свою дійсність Божими очима. Актуальним цей курс, на мою думку, є тому, що у тиску інформації та подій, в яких живемо, ми могли розпізнати і вибрати якраз те, що є божим і життєдайним.
Духовне порадництво вчить проявляти повагу й уважність, а також визнавати унікальність кожної особи; сприймати історію кожної людини крізь призму віри, як сакральну; розуміти важливість та плекати людські взаємовідносини; вчить уникати помилок та власних хибних припущень і, головним чином, поглиблювати відносини з Богом, який є початком і метою кожної практики духовного порадництва.
Користати з духовного порадинцтва – це мати нагоду зростати у вірі та разом шукати Бога, який провадить як «прочанина» так і духівника. Отож я бажаю собі й кожному, хто крокує шляхами духовного зросту, знайти та користати з цієї духовної практики, для спасіння наших душ і на прославу люблячого Бога».
Особливостями духовного проводу молоді та мирян поділився з учасниками о. Петро Майба, СДБ. «Отець Петро, -ділиться с. Домініка Борщик, ЗСПР, – просто і легко говорив про глибокі речі. Поєднав духовні і психологічні моменти, а також подав життєві приклади, відповідно до теми. Швидкий та енергійний темп його викладу тримав у постійній зосередженості та увазі. Сподобалось думка про те, що все, що робимо, маємо робити в любові. Багато чого із почутого було гарним повторенням із інших предметів».
Цікаво було дізнатися, чи часто миряни звертаються із проханням про духовний провід та що спонукає їх шукати духовного провідника, на що о. Петро відповів:
«Зазвичай, мало хто з мирян звертається про серйозний духовний провід та шукає духівника. Як правило це є точкові моменти: трудність, проблема, непередбачені ситуації і особа приходить та просять про допомогу. Коли отримала відповідну допомогу, пораду – сама іде далі – і на цьому все зупиняється. Реально, одиниці з мирян свідомо звертаються про духовний супровід, бо розуміють, що у духовному проводі не йдеться лише про вирішення поточних проблем, а йдеться про бажання духовного зросту.
Реально таких осіб є мало, натомість, люди більше хочуть поради та допомоги у вирішенні точкових питань, або ж це можу бути якась конкретна життєва ситуація, яка потребує систематичного підходу протягом певного часу. Але в більшості є так, що з людиною пропрацьовуються певні моменти, виходиш з нею із скрутної ситуації; вона набуває впевненості і далі залишається на здобутому рівні. Якщо б ця особа продовжувала свій шлях, але вже з духовним провідником, вона б укріпилася ще більше у своєму духовному житті. Наприклад, звертається до вас молода особа із проблемою, що у певних ситуаціях у неї народжуються суїцидальні думки. Очевидно, що йдеться про серйозну річ, адже говоримо про людське життя, а не просто про побутові сварки. Тоді розпочинається праця з людиною, з’ясовуються деталі, виявляєш їй красу життя, повертаєш її до життя, показуєш, що неправильним є рішення відійти з життя, здатися, що це викривлений спосіб віднайти щось добре. Проходиш з нею весь цей процес; людина вступає на шлях позитивного відношення до життя, даєш їй напрямні, по яких має йти. Буває, що людина починає цей шлях, впевнено крокує і відходить від таких небезпечних думок. Хоча, це не означає, що таких думок вона вже ніколи не буде мати. Є можливість, що особа може до таких думок повернутися, бо вже має досвід такої ситуації. Звісно, якщо б така людина вступила на серйозний духовний шлях провідництва, працювала б над собою разом із духівником хоча б протягом довшого часу, то вони б мала більше сили і була б менш вразливіша на такого роду слабкості».
Пані Галина Кирчів розповіла учасникам про особливості духовного проводу родин, які мають осіб із аутизмом. «Такі родини – зауважує пані Галина, – найперше хочуть почути від духівника, що Бог їх любить. В особі духівника хочуть бачити Христа; потребують таку особу, яка має час на розмову, готова слухати, яка відкрита на нове і часто незрозуміле (адже діти чи дорослі з аутизмом не мають однакової поведінки чи симптомів і самим батькам займає багато часу, щоб прийняти таку дитину та вивчити); хочуть бачити людину, яка також, окрім духовної підтримки, готова на дієву допомогу».
Також учасники мали можливість познайомитися із працею та здобутками Місії «Рахиль», яка працює з особами, які переживають постабортний синдром. Духівники часто можуть зустрітися з проблемою непримирення людини зі собою, Господом, рідними через вчинення гріха аборту. Реколекції, які проводить місія «Рахиль» допомагають таким особам, в атмосфері любові і молитви, зустрітися з Господом в контексті своїх складних особистих життєвих обставин.
Підготувала с. Анастасія Заброцька, СНДМ